Основні труднощі дітей-першокласників.
В перший рік навчання самі діти, батьки та вчителі першокласників часто зустрічаються з такими труднощами в навчанні:
1. Хронічна неуспішність.
Найчастіше труднощі адаптації дитини в школі пов’язані зі ставленням батьків до шкільного життя і шкільної успішності дитини.
Це, з одного боку, страх батьків перед школою, страх, що дитині в школі буде погано. Часто це звучить у промові батьків: “Будь моя воля, я ніколи б не віддала її до школи». Також це побоювання, що дитина буде хворіти, застуджуватися.
З іншого боку, це очікування від дитини тільки дуже хороших, високих досягнень і активне демонстрування їй невдоволення тим, що вона не справляється чи чогось не вміє.
Обидві ситуації ведуть до посилення і так високої тривоги дитини щодо школи. А це веде до неуспіху; неуспіх посилює тривогу, яка знову ж дезорганізує дитячу діяльність на уроках. Дитина гірше засвоює новий матеріал, навички і, як наслідок, закріплюються невдачі, з’являються погані оцінки, які знову викликають незадоволеність батьків, і так, чим далі, тим більше, і розірвати це порочне коло стає все важче, неуспішність стає хронічною.
2. Відхід від діяльності.
Це коли дитина сидить на уроці і в той же час ніби відсутня, не чує питання, не виконує завдання вчителя. Це не пов’язано з підвищеною увагою дитини на сторонні предмети і заняття. Це відхід у себе, у свій внутрішній світ, фантазії. Таке буває часто з дітьми, які не отримують достатньої уваги, любові та турботи з боку батьків, близьких людей (часто в неблагополучних сім’ях).
3. Негативна демонстрація.
Характерна для дітей з високою потребою в увазі з боку навколишніх дорослих. Тут будуть скарги не на погане навчання, а на поведінку дитини. Вона порушує загальні норми дисципліни. Дорослі карають, але парадоксальним чином: ті форми звернення, які дорослі використовують для покарання, виявляються для дитини заохоченням. Істинне покарання – позбавлення уваги. Увага у будь-якій формі – безумовна цінність для дитини, яка позбавлена батьківської ласки, любові, розуміння, прийняття.
4. Вербалізм.
Діти, що розвиваються по такому типу, відрізняються високим рівнем розвитку мови і затримкою мислення. Вербалізм, як правило, пов’язаний з високою самооцінкою дитини і завищеною оцінкою її здібностей з боку дорослих. З початком навчання в школі виявляється, що дитина не здатна вирішувати завдання, а деяка діяльність, яка вимагає образного мислення, викликає труднощі.
Не розуміючи, в чому причина, батьки схильні до подвійних крайнощів:
1) винити вчителя;
2) винити дитину (підвищують вимоги, змушують більше займатися, виявляють невдоволення дитиною, що, в свою чергу, викликає у неї невпевненість, тривожність, дезорганізується діяльність, зростає страх перед школою і перед батьками за свою неуспішність, неповноцінність, а це шлях до хронічної неуспішності.
Необхідно більше уваги приділяти розвитку образного мислення: малюнки, конструювання, ліплення, аплікація, мозаїка.
Основна тактика: притримувати мовний потік і стимулювати продуктивну діяльність.
5. Дитина лінується.
За цим можуть стояти різні чинники:
1) знижена потреба пізнавальних мотивів;
2) мотивація уникнення невдач, неуспіху (“і не буду робити, у мене не вийде, я не вмію”), тобто дитина відмовляється що-небудь робити, оскільки не впевнена в успіху і знає, що за погану оцінку, роботу її не похвалять, а зайвий раз звинуватять в некомпетентності.
3) загальна сповільненість темпу діяльності, пов’язана з особливостями темпераменту. Дитина трудиться сумлінно, але повільно, і батькам здається, що їй “ЛІНЬ ворушитися”, вони починають її підганяти, дратуються, виявляють невдоволення, а дитина в цей час відчуває, що вона не потрібна, що вона погана. Виникає тривога, яка дезорганізує діяльність.
4) Висока тривога, як глобальна проблема невпевненості в собі, теж іноді розцінюється батьками як лінь. Дитина починає ухилятися від будь-якої дії, якщо не переконана, що робить правильно, добре, бо вже знає, що її будуть любити батьки, якщо вона все зробить добре, а якщо ні, то вона не отримає тієї необхідної для неї “порції” любові.
Отже, в перший рік навчання в процесі адаптації на шляху дитини зустрічається немало труднощів, тривог та страхів. Завдання дорослих у цей час забезпечити дитині вдома місце, де б вона змогла відпочити від цих бурхливих подій в школі, від уроків, зауважень тощо.
Дитині в цей час, особливо в перші місяці навчання, необхідна щира підтримка, турбота від батьків, впевненість в тому, що всі (і дорослі також) роблять помилки, що це не катастрофа, а єдиний шлях до здобуття знань, навичок та вмінь,їй важлива впевненість в тому, що її люблять за те, що вона є, а не за гарні оцінки та спокійну поведінку.
Практичний психолог,
Чубчик Катерина Дмитрівна.